Розвиток сучасного нотаріату України дещо нагадує вічне про­тистояння Ахілла та черепахи, персонажів однієї з апорій (па­радоксів) Зенона Елейського. В якості Ахілла – законодавча база із возом підзаконних актів, які складають базис но­таріату як системи пізнання, діяльнос­ті та оцінок органів та посадових осіб, в якості черепахи - реальні суспільні від­носини, суб'єктами яких виступають пе­ресічні громадяни, юридичні особи тощо, які має врегулювати нотаріат. Звернемо­ся до змісту цієї апорії. Ахілл змагаєть­ся з черепахою, яка рухається набага­то повільніше, але в момент старту зна­ходиться попереду на деякій відстані. За той час, за який Ахілл долає половину вихідної відстані, що розділяє його й че­репаху в момент старту, черепаха, звіс­но, пересувається на деяку відстань упе­ред. Через прийняту гіпотезу безкінеч­ної подільності (неперервності) просто­ру й часу ситуація точно відтворює без­кінечну кількість разів: поки Ахілл про­бігає половину нової відстані, що розді­ляє його й черепаху, все ж черепаха, хоча й не набагато, відповзає вперед. Тобто на початку руху їх розділяє відстань а, і Ахілл біжить у х разів швидше за чере­паху. Доки Ахілл пробіжить цей промі­жок довжиною а, черепаха встигне від­повзти від нього на відстань а/х, коли Ахілл пробіжить і цей проміжок а/к, че­репаха відповзе на відстань а/х2, і так до безкінечності. Таким чином, Ахілл ні­коли не зможе наздогнати черепаху, бо між ними завжди буде деяка відстань. Навіть сучасна філософія, логіка та ма­тематика не надали поки що впевненого спростування цього парадоксу!

    Чому ж складний механізм правово­го регулювання, в арсеналі якого законо­давчі та підзаконні акти, акти офіційного тлумачення, акти реалізації права, правозастосовчі акти тощо, мов той Ахілл, не завжди встигає за реальними потреба­ми суспільства в сфері засвідчення прав та фактів з метою надання їм юридич­ної достовірності, посвідчення правочинів, в сфері оформлення спадкових прав? При цьому докоряти, що рух у напрямі вдосконалення нотаріату не здійснюєть­ся, не можна. Навпаки, іноді складається таке враження, що нотаріус має бути ві­чним студентом задля вивчення, засво­єння та застосування мінливої та при­мхливої волі законотворця та авторів підзаконних актів. Так, наприклад, усього за два роки чинності Наказу Міністер­ства юстиції України від 31 грудня 2008 р. «Про затвердження Правил ведення но­таріального діловодства» до нього всти­гли внести істотні зміни Наказом Мініс­терства юстиції України від 16 листопада 2009 р. «Про затвердження Змін до Пра­вил ведення нотаріального діловодства». Але з 1 січня 2011 року вступили в силу нові правила ведення нотаріального ді­ловодства, введені Наказом Міністер­ства юстиції України від 22 грудня 2010 р. (слід зазначити, що до 1 січня 2009 р. діяв майже 15 років (!) Наказ Міністра юсти­ції України від 3 лютого 1994 р. «Про за­твердження Правил ведення нотаріаль­ного діловодства»). При цьому кожен нотаріус може назвати як мінімум два десятки болючих та дуже болючих про­блем, які потребували та потребують і досі свого вирішення. А якщо згадати про численні зміни, внесені до законо­давчих актів, наприклад, до Земельного кодексу України, то зрозуміло, що робо­чий день нотаріуса не може починатися з іншого, окрім як з вивчення новел законодавства.

    Проте відзначимо, що, безумовно, ба­гато кроків зроблено на користь побудо­ви й ефективного функціонування нота­ріату як цілісної системи, так і конкрет­ного «споживача» – пересічного грома­дянина України. На наш погляд, сьогодні найбільш вагомий внесок до розбудови сучасної системи нотаріату є прийняття Закону України «Про нотаріат» в редак­ції 1993 p., який запровадив систему при­ватного нотаріату. Важливість тієї нове­ли важко переоцінити: можна собі тіль­ки уявити, на яке б «задоволення» пе­ретворилося вчинення будь-якої, навіть найдрібнішої нотаріальної дії в умовах бурхливого розвитку цивільних, господарських, сімейних, корпоративних, іпо­течних відносин, відносин у сфері неру­хомості, який почався наприкінці 90-х, в умовах існування пострадянської сис­теми державного нотаріату! Які б черги стояли навіть не біля кабінетів держав­них нотаріусів (до речі, як не було у дер­жавного нотаріуса окремого кабінету, який передбачений чинним законодав­ством України, так, здебільшого, немає і досі), а вже безпосередньо під стінами будівлі нотаріальної контори! За минулі майже вісімнадцять років вдалося побу­дувати принципово іншу систему нотарі­ату в Україні, яка, у свою чергу, сприяла інтенсифікації ділової активності в усіх сферах суспільного життя.

    Обов'язково слід зазначити і величез­ну роль, яку відіграли для розвитку нота­ріату запровадження в обіг спеціальних бланків нотаріальних документів. Сьо­годні діє міцна та надійна система захис­ту від можливих шахрайських дій – сис­теми Єдиних реєстрів та Державних ре­єстрів, її становлять: Єдиний реєстр спе­ціальних бланків нотаріальних документів, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державний реєстр іпотек, Державний реєстр правочинів, Державний реєстр обтяжень рухо­мого майна, Спадковий реєстр, Єдиний реєстр довіреностей. Беззаперечно, за­провадження таких технологій у нотаріаті, по-перше, зробило вчинення кожної нотаріальної дії більш безпечною, а осіб, які звертаються до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, більш захищеними. По-друге, запровадження цих та інших захисних систем однозначно вивели но­таріат як правовий механізм на якісний новий рівень.

    Неможливо також не згадати про ство­рення Української нотаріальної палати (далі – УНП), завданням якої є: підви­щення ролі нотаріату в умовах фор­мування в Україні ринкових відносин, престижу професії нотаріуса, створен­ня умов для активної діяльності членів нотаріальної палати на основі єдності їх професійних інтересів; сприяння вдо­сконаленню діяльності нотаріусів – чле­нів УНП по правовому обслуговуванню громадян, підприємств і організацій; на­дання членам УНП методичної та інфор­маційної допомоги; забезпечення захис­ту законних соціальних інтересів членів палати, реалізації їхніх прав; сприяння у захисті інтересів громадян та організа­цій при заподіянні їм шкоди з вини но­таріуса; сприяння розвитку міжнарод­них зв'язків з метою зміцнення науко­вих і професійних контактів членів но­таріальної палати, обміну досвідом, спів­робітництва з міжнародними організа­ціями нотаріату; кафедри нотаріально­го та конституційного права при Київ­ському університеті туризму, економіки та права, Академії нотаріату України.

    Отже, проблемам нотаріату приділя­ється багато уваги, здійснюються кон­кретні кроки з їх вирішення, вони обго­ворюються на круглих столах, в межах науково-практичних семінарів та конфе­ренцій, на сторінках спеціалізованих ви­дань тощо. Однак, не дивлячись на кіль­кість змін у нотаріаті, які сталися остан­німи роками, проблем не меншає.

    Приватному нотаріату виповнюєть­ся 18 років, і для нього зараз суттєвого значення набуває т. зв. презумпція іден­тичності, яку член-кореспондент Росій­ської академії наук С.Алєксєєв вважає визначальною для юридичної професії, її становлення на цивілізаційний шлях, де проблеми, які виникають в її розвитку, вирішуються за допомогою науково-пра­вових підходів. Отже, нотаріат України сьогодні - це зовсім інша система, ніж 18 років тому, з проблемами зовсім іншого рівня та потребами у справжньому нау­ковому підході, який набагато ширший, ніж підхід суто інструментальний. Тому не дивно, що саме правилам діловодства приділяється стільки уваги! При цьому суттєвих прогалин та принципових суперечностей між Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України та Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, Господарським кодек­сом України та багатьма іншими актами законодавства сила-силенна. Причому окремі норми самої Інструкції супере­чать Законові України «Про нотаріат».

    Проблемам теорії та практики нотарі­ату присвячується багато наукових ста­тей, вже видана низка монографій, але ґрунтовних досліджень природи нотарі­ату, предмета і методу, його функцій, міс­ця у правовій системі на сьогодні немає. Зараз український нотаріат поки що залишається на рівні механічного дотри­мання букви закону та підзаконних ак­тів, а наукова думка, як правило, не йде далі їх тлумачення. Специфіка нотаріаль­ної діяльності полягає у тому, що нотарі­ус під час виконання своїх обов'язків має не дуже багато простору для творчос­ті. Так, наприклад, нотаріус не має пра­ва самостійно обирати коло дій, з якими він бажає працювати, він не може безпід­ставно відмовити у вчиненні нотаріаль­ної дії, він не має права вчинити нотарі­альну дію у відповідності з принципами справедливості та законності, але всупе­реч, наприклад, підзаконному акту. Тому інструкції, правила та роз'яснення, а іноді навіть і усні директиви мають для но­таріуса переважне значення. Саме цей факт детермінує те, що нотаріуси у сво­їй діяльності більше керуються Інструк­цією, ніж Конституцією. І причина – не низька кваліфікація нотаріусів, а пе­редусім інстинкт самозбереження себе в цій професії.

    Нотаріат, як невід'ємна частина пра­вової системи, тісно пов'язана з усі­ма галузями права, правовими інститу­тами. А правова система співіснує з ін­шими соціальними системами. Звідси – численні взаємодії та взаємовпливи. Так, ще у 18 ст. Шарль-Луї Монтеск'є у своє­му філософському трактаті «Про дух за­конів» сформулював, що у взаємозв'язку різних видів навколишнього соціального і природного середовища і полягає дух законів. Тому для написання законів не­обхідне дослідження взаємозв'язку між конкретним середовищем і відповідним йому формулюванням закону. Цю думку розвинув один з фундаторів порівняльного правознавства Ернст Рабель на по­чатку 20-х pp. XX ст. Він писав, що матеріалом для наукового ідеалу, роздуму над проблемою повинні служити право всіх країн світу, минуле і сучасне, зв'язок пра­ва з землею, кліматом, расою, історич­ною долею народів, їх війнами, револю­ціями, творенням держави тощо. Саме тому, на наш погляд, нотаріат, профе­сійний зміст якого залишається незмін­ним віками і, безперечно, залишається таким надалі, оскільки відповідає потре­бам людей, що існували у всі часи, необ­хідно розглядати не в площині галузево­го, не в площині букви закону, а в шир­шому контексті – в площині того, що іс­нує над буквою закону – духу закону.

    На сучасному етапі «дух закону» – це врахування правових принципів і аксі­ом, тенденцій світового розвитку та най­кращих стандартів світової практики, але й особливостей національної культури і власних традицій. Так, наприклад, за­вдяки нашій «європейськості» в Украї­ні укладається досить мало шлюбних до­говорів, хоча їх користь у врегулюванні майнових відносин подружжя важко пе­реоцінити. Суперечок, судової тяганини цілком можливо уникати шляхом укла­дання відповідних договорів. Ми, зви­чайно не маємо даних суворих статистич­них досліджень, але можна зробити при­пущення, що багато молодят та подруж­ніх пар в Україні відмовляються уклада­ти між собою шлюбний договір саме че­рез низку психологічних причин. І одна з них – саме назва «шлюбний договір», яка несе вже в собі певний негатив в уяві певної частини суспільства. Адже чомусь досить розповсюджена думка про те, що шлюбний договір має обов'язково принижувати майнові інтереси та гід­ність одного з подружжя. Іноді вдаєть­ся розтлумачити подружжю, що укладан­ня такого договору – це не ознака відсут­ності кохання та довіри між подружжям. Предмет такого договору – зміна право­вого режиму майна зі спільного сумісно­го на той режим, який влаштовує обох з подружжя, і укладання такого догово­ру здатне у майбутньому позбавити їх ба­гатьох проблем, навіть у випадку розлу­чення. Складніше за все довести до сві­домості громадян, що назва «шлюбний договір» – це оболонка, форма, яку мож­ливо наповнити тим змістом, який їм потрібний, звісно, в межах чинного законо­давства. При цьому зміна назви догово­ру, можливо, призвела б до кращого став­лення до нього.

    В умовах сучасного законодавства до­тримуватися загальноправових принци­пів особами, які застосовують це законо­давство, наприклад нотаріусами, теж ви­являється, завдання не з простих. Саме через некоректне написання норми за­кону нотаріусу нерідко випадає завдан­ня робити не дуже простий вибір між дотриманням букви або духу закону. При­міром, 8 лютого 2011 р. набрали чин­ності зміни до ст. 61 Сімейного кодек­су України, які були доповнені такою но­велою: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте од­ним із подружжя під час шлюбу внаслі­док приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута вна­слідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або ко­мунальної власності, в тому числі при­ватизації. Слід зазначити, що ці зміни не були узгоджені з нормами інших за­конодавчих актів – Конституції Украї­ни, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Земель­ного кодексу України, Закону України «Про громадянство», як, до речі, вони не узгоджені і донині. Попри те, що кож­ному юристу ще з курсу теорії права до­бре відомо, що закони не можуть мати зворотної дії у часі, тобто не можуть роз­повсюджуватися зміни на правовідноси­ни, які виникли до їх прийняття, нотаріальна практика йде іншим шляхом. При посвідченні правочину про перехід пра­ва власності нотаріуси вимагають згоду подружжя титульного власника такого майна в якості співвласника навіть у тих випадках, коли право власності на таке майно набуте задовго до прийняття славнозвісних змін! З висот докторських кабінетів науковців нотаріусам можна винести догану за таке нехтування пра­вовими принципами, але зауважимо ще раз: це робиться швидше з інстинкту са­мозбереження та від небажання втягува­тися у судову тяганину.

    У галузі нотаріату для здійснення від­ходу від буквального прочитання за­конів безумовно важливі узгодженість та несуперечливість чинного законодав­ства. Але не менш важливим є ставлен­ня нотаріусів до своєї професії – повага до букви закону із врахуванням його духу. Одна дуже талановита наша колега, яка однією з перших в України зацікавилася розробками у галузі психології нотаріа­ту, розповіла, що коли її запросили про­читати лекцію на тему «Психологія нота­ріальної діяльності», нотаріуси її допо­відь перервали словами: «Ви нам краще розкажіть, де ставити печатки». В жод­ному разі не закликаємо колег до того, щоб не думати над питанням, де стави­ти печатки, але найголовніше слід замис­литися над тим, «навіщо» та «для чого» їх ставити; під яким саме документом, ви, пані та панове нотаріуси, ставите свій підпис та свою печатку. Безумовно, ді­яльність нотаріуса - це та сфера, де дрібниць немає! Проте в сучасному нотаріаті буква закону (і це ще добре, якщо Закону, а не підзаконного акта!) однозначно пре­валює над духом права.

    Отже, філософсько-правова диле­ма букви та духу закону не абстрактна або штучно вигадана проблема сучасної нотаріальної практики. Складний про­цес правового регулювання, який почи­нається зі створення закону, включаю­чи його реалізацію та охорону, насправ­ді детермінований багатьма чинниками соціального, економічного, ментального характеру. Тому законодавство, яке по­будоване, а тим більше реалізується ви­ключно за «буквою», приречене потер­пати від суперечностей, прогалин та ін­ших негараздів. Неможливо створи­ти, реалізувати та охороняти ідеальний закон, спираючись лише на вимоги ін­ших законів, так само створених задля певних утилітарних цілей. Причому не­має значення, яких саме цілей – це може бути і пролетарська доцільність, і інтере­си держави, і користь певних заможних груп громадян. Нормативний акт має бути не тільки бездоганним виключно з точки зору відповідності іншому зако­ну, а й з точки зору відповідності духо­ві закону, праву. Але текст закону, написаний без врахування цілісної ідеї, так само, як і нотаріальний акт, який реалі­зує такий закон, є, врешті-решт, право­вими трупами. Саме правовими, оскіль­ки з формального – процедурного боку, такий законодавчий акт та нотаріальний акт є цілком «легальними».

    Пошук шляхів подолання вузькопозитивістського підходу до прочитання законодавства у галузі нотаріату мож­на вести тільки в напрямі дослідження змісту феномену нотаріату, його сутнос­ті та поняття, підвалин та місця в сис­темі права, його цінностей та функцій, ролі у врегулюванні суспільних відно­син. Дуже важливими стануть також до­слідження механізмів впливу психоло­гічних та соціологічних закономірнос­тей в процесі нотаріальної діяльнос­ті; подвійної природи нотаріальної ді­яльності; попереджувальної, медіативної та прогностичної функції нотаріату тощо. Тобто дослідження того кола пи­тань, які становлять предмет філософії права, соціології права, психології права. На сучасному етапі розвитку теоретико-наукових розробок в галузі нотаріату, можливо, ще зарано приступати до ство­рення та дослідження філософії нотаріа­ту, соціології нотаріату та психології но­таріату як окремих наукових напрямів, навчальних дисциплін тощо. Але цілком і необхідно реально здійснювати дослі­дження нотаріату в межах філософсько­го, соціологічного, психологічного категоріального апарату.

    Дослідження цих та інших актуаль­них напрямів у нотаріаті, звичайно, буде ефективнішим за умови їх системнос­ті. Це програма максимум. Мета ж сьо­годні – «вивести» нотаріальний дискурс зі шор (меж) тлумачного словника Зако­ну України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (хоча, безперечно, важливість будь-яких професійних, якісних та виважених доробок теоретиків та практиків нотаріату і фахівців з інших галузей з питань застосування чинно­го законодавства України для нотаріуса переоцінити неможливо). Нотаріат має стати повноцінним об'єктом філософ­сько-правового дискурсу. І це найбільш ефективний шлях підняття у цілому тео­ретичного рівня досліджень в галузі но­таріату та поваги до його діяльності. Не дивлячись на те, що принаймні сьогод­ні нотаріат не можна вважати повноцін­ною галуззю права зі своїм специфічним предметом та методом, все ж таки при­рода та суть цього досить цікавого фено­мену не оцінена повною мірою. Це сто­сується його можливостей та ролі в про­цесі правового регулювання суспільних відносин. Безумовним є й те, що нота­ріат не простий інструмент, це багато­функціональне суспільно-правове яви­ще з характерними ознаками, притаман­ними тільки нотаріату. Тобто проти ді­ючого зараз інструментального підходу до життєдіяльності нотаріату, що дуже далекий від ідеалу, ми повинні долучи­ти можливості такого наукового підхо­ду, де суто інструментальна, раціональна парадигма має поступитися екзистенці­альній, тобто тій, де раціональний рівень пізнання – це лише один з рівнів пізнан­ня поряд з емоційним та духовним.

    Сучасний нотаріат в Україні вийшов далеко за межі того ж нотаріату 80-х ро­ків минулого століття, як за кількісни­ми, так і якісними показникам. Дещо за­старілим є і саме визначення нотаріа­ту – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридич­не значення, та вчиняти інші нотаріаль­ні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридич­ної вірогідності. В це визначення не впи­сується ні попереджувальна (превентив­на) функція нотаріату, ні функція вирішення суперечок та спорів (медіативна), ні прогностична (врегулювання су­спільних відносин, які виникнуть у май­бутньому). При всій безперечній повазі та безспірній важливості посвідчувально-засвідчувальної функції, ними роль нотаріату не обмежується. Якщо економічна і соціальні складові в нотаріаті вже стали об'єктом наукових досліджень, то гуманітарна, цивілізаційні, ментальні складові, тобто саме ті, в яких виража­ється дух закону, залишилася практично без змін з часів Радянського Союзу. Саме ці складові об'єктивно потребують ґрун­товних наукових досліджень.

    Таке соціально-правове явище, як нота­ріат, має аналізувати та вивчатися у фор­мах рефлексії, зорієнтованих на осмис­лення його предмета, методів правово­го регулювання, визначенні можливостей такого регулювання та співвідношення засобів нотаріального регулювання із за­собами регулювання інших галузей права.

    У контексті філософських категорій нотаріат ще не став об'єктом системно­го дослідження не тільки в Україні (до речі, сусіди росіяни деякі кроки вже зро­били в цьому напрямі, хоча ґрунтовні до­слідження відсутні і в них). Але сучас­ний український нотаріат вже майже досяг свого повноліття. Настав час замис­литися над важливим: обирати майбут­ній шлях розвитку та відходити від пози­тивістського підходу розуміння нотаріа­ту, від безкінечного вдосконалення Пра­вил діловодства та шанування Інструкції більше за Конституцію. Настав час відволіктися від з'ясування питань про най­кращий колір ниток, якими мають бути зшиті нотаріальні акти, та вирахування відстані в сантиметрах, на якій слід ро­бити дірки для зшиву. З'ясування цих пи­тань просто принижують і професію но­таріуса як таку, і гідність кожного кон­кретного нотаріуса. Особливо врахову­ючи те, яка кількість проблем зараз існує в нотаріаті. Настав час для власне на­укового аналізу ґрунтовних та змістов­них проблем нотаріату за допомогою категоріального апарату сучасної філосо­фії. Адже нехтування з'ясуванням зміс­товних проблем нотаріату і зацикленість на суто технологічних та інструменталь­них аспектах (вони для нотаріату, дійсно, важливі, але ж їм останніми роками при­діляється непомірна увага!) і призводять до ситуації, коли нотаріус стоїть перед вибором – діяти відповідно до Інструк­ції чи відповідно до Конституції.

    Розвиток нотаріату детермінують не підзаконні акти, і не вони мають бути дороговказною зіркою для нотаріусів у їхній діяльності, а детермінують реаль­ні закони соціального, економічного, по­літичного, правового та культурного роз­витку суспільства. Безумовно, усі хворо­би, які притаманні цим сферам, властиві і нотаріату; неможливо, щоб окрема пра­вова галузь або окремий правовий інсти­тут у своєму розвитку якісно випереджу­вав інші галузі, але кожен нотаріус і нау­ковець мають змогу внести свій внесок у позбавлення нотаріату від тенет пози­тивізму.

    На наш погляд, це саме ті питання, по­шук відповідей на які сприятиме інтен­сивному розвитку нотаріату та подо­ланню його проблем. Адже жодну про­блему неможливо вирішити, не уявляю­чи її у цілому. Таке унікальне суспільно-правове явище, як нотаріат, «мирне правосуддя», потребує гідного осмислен­ня та усвідомлення того, що в діяльнос­ті нотаріуса найважливішим є не колір та сантиметри (залишимо це модельє­рам, дизайнерам та стилістам), а ефек­тивне законодавство і професіоналізм. Тому, на наш погляд, сучасний україн­ський нотаріус має вільно орієнтувати­ся в проблемах історії філософії права, філософії та соціології права, юридич­ної логіки, деонтології, психології, міжнародної нотаріальної практики, дипломатики, сфрагістики, добре розуміти значення медіативної та прогностичної функції нотаріату, володіти стилістикою нотаріального письма, і цей ряд далеко не вичерпний. Особливої уваги потре­бує духовна культура представників но­таріальної професії. Нотаріус – професія, позбавлена блиску і пафосу, як і личить професії довіри, втаємничення. Свідчен­ня нотаріуса також означає довіру лю­дей до тієї влади, яка наділила нотаріу­са повноваженнями свідчити правиль­ність викладеного волевиявлення гро­мадянина. І носій цієї влади довіри по­винен a priori уособлювати величезний духовно-культурний потенціал, оскіль­ки слугує в абсолюті кожному громадя­нину держави. Тож недарма такі світи­ла, як Леонардо да Вінчі, Амеріго Вес-пуччі, Нострадамус, Нікколо Макіавеллі, Вольтер, Оноре де Бальзак, Ромен Ролан, Микола Реріх, Петрарка, Джон Мільтон, Метерлінк, Сальвадор Далі... були сина­ми нотаріусів. Об'єктивно, що на першо­му плані наукового супроводу юридич­ної професії повинні стояти філософські засади, її найзагальніші закони розвитку, теоретичні та методологічні принципи, що лежать в основі нотаріальної сфери, її соціального призначення.

    А нотаріус задля виконання покладе­них на нього обов'язків має володіти до­бре налаштованим інструментом у ви­гляді ефективного законодавства, яке має мету допомагати громадянам, при­чому і в сучасному, і в майбутньому - адже прогностична функція нотаріату є однією із найголовніших його функцій. І коли це буде усвідомлено кожним, і тим, хто пише закони, і тими, хто їх застосо­вує, і тими, хто їх охороняє - здійснить­ся диво: Ахілл таки наздожене свою че­репаху!